Зеновій Ткачук – український вчений у галузі молекулярної біології, старший науковий співробітник лабораторії інноваційних біотехнологій Інституту молекулярної біології і генетики НАН України. Його дослідження визнані не лише в Україні, а й у світі, винайдені ним противірусні препарати лікують українців.
«Уже тоді чітко знав, що буду займатися біохімією»
– Зеновію Юрійовичу, ви досягли чималих наукових висот. Коли відчули, що наукова царина – то ваше?
– Вважаю, що любов до науки, пізнання закладається ще в дитинстві. Виріс я на Покутті, в місті Коломия. Мама була вчителькою й, зрозуміло, що крім учнів, і мені прищепила любов до книжки, навчання. Пригадую, в шкільній бібліотеці передплачували тоді наукові журнали, щоправда, більше російською, як-от «Наука и жизнь», я там знаходив для себе багато цікавого. Велике захоплення викликали в мене люди, які досягли чогось в науці.
Мріяв вступити до Чернівецького університету, але вже тоді чітко знав, що буду займатися біохімією. Я навчався в Коломийській середній школі, яка за Австро-Угорської імперії була гімназією й мала дуже славні традиції, там здобували знання видатні особистості, зокрема, Василь Стефаник, Дмитро Павличко. У нас викладали вчителі, які отримали вищу освіту ще за австро-угорських часів. З теплотою згадую нашого вчителя історії Володимира Івановича Дудика, який був студентом Віденського університету. Не хочу порівнювати нинішніх вчителів з моїми, але це було цілком інше покоління вчительства. Батько наставляв мене, що маю бути корисним для людей, суспільства. А в чому ця жертовність має проявитися, вже сам мав вирішувати.
– І виміркували присвятити себе біохімії…
– Не одразу це відбулося, але мені пощастило в тому сенсі, що на моєму шляху зустрілася чудова людина, талановитий науковець, видатний український вчений – керівник кафедри біохімії та колишній ректор Чернівецького державного університету Корній Матвійович Леуцький. Він і зорієнтував мене, який саме напрям біологічної науки краще вибрати. Це ті часи, коли був покладений край лисенківщині, що спотворювала правдиве уявлення про біологію, світ живих організмів, гальмувала розвиток генетики. На кафедрі біохімії саме сформувалася група викладачів, які зуміли передати студентам найновіші досягнення біологічної хімії, саме тоді закладався розвиток молекулярної біології. Корній Матвійович спрямував мене на дослідження, пов’язані з нуклеїновими кислотами. Саме цією тематикою займався всесвітньовідомий учений Іван Якович Горбачевський, чиє ім’я носить ваш університет. Він уперше продемонстрував, що нуклеїнові кислоти можуть бути використані як біологічно активні препарати. В часи мого навчання в університеті ми знали про ці дослідження, в тридцятих роках в радянській Україні були вчені, які провадили цю роботу, та й після Другої світової війни висліди такого штибу відбувалися, але ім’я першопрохідця вголос не називали. Істинний вчений добре знає ціну таких відкриттів і шанує пам’ять засновників, інакше наука не розвиватиметься. Кожне нове відкриття – це лише два-три відсотки інноваційності, а решта – те, що зробили наші попередники, але на це пішли не десятки, а може, навіть сотні років.
– І вам теж є чим похвалитися. Ви відомі створенням противірусних препаратів.
– Ще зі студентських років я займався нуклеїновими кислотами та їх препаратами, а коли навчався в аспірантурі, то моя наукова тема була пов’язана з біосинтезом нуклеїнових кислот і нуклеотидів. Виходить, що сама доля мене до цього готувала. Мої перші дослідження цих препаратів розпочалися в Інституті молекулярної біології. Справа в тому, що на рослинах часто розповсюджуються пухлини, викликані бактеріями, особливо це видно на гілках і стовбурах винограду. Ці пухлини викликані агробактерією. Мені вдалося тоді дещо вивчити механізм цього пухлинного процесу й встановити, що пухлинні агробактерії у своєму складі мають фермент – РНК полімеразу, притаманну вищим організмам, що пов’язані якраз з пухлинним процесом. Я почав шукати та вивчати речовини, які б пригнічували цей процес, бо це завдає великі збитки виноградарству. Так мені вперше вдалося дослідити та довести, що нуклеїнові кислоти можуть мати протипухлинну активність. Дуже гарні результати засвідчила апробація препарату РНК, виділеної з дріжджів на пухлинах стовбурів винограду, яку ми проводили в Криму. Через два-три тижні пухлини щезали.
– Як дійшли думки, що можна таку методику застосовувати в лікуванні людей?
– Спочатку я спробував застосувати свій винахід на тваринах. Але справа в тому, що певні речовини пригнічують ріст пухлин у рослин, а в тварин навпаки – вони можуть стати джерелом їхнього розвитку. Щоправда, мене ця новина не розчарувала, а навпаки стала поштовхом, аби досліджувати ці процеси. Увагу привернули деякі особливі продукти нуклеїнових кислот, які синтезуються в людському організмі для боротьби з вірусами. Візьмімо, наприклад, усім відомий інтерферон та його біологічну активність в клітині, хоча насправді він діє на певні рецептори, які викликають в клітині синтез певних речовин нуклеотидної природи. І коли я почав досліджувати ці речовини, то зрозумів, що чомусь вся молекулярна біологія та фармакологія перейшли лише на один тип цих речовин, а саме на солеві їх форми та не вивчали кислі форми цих нуклеотидів. Для фармакології дуже важливо, щоб лікарські препарати розчинялися у воді, а кислі нуклеотиди та нуклеїнові кислоти – слаборозчинні у воді, це і було чималою перешкодою для подальших досліджень. Але коли ми почали досліджувати, то з‘ясувалося що кислі форми якраз і володіють противірусною та протипухлинною активністю.
«Перевага нашого препарату – не викликає резистентності й впливає на велику кількість вірусів»
– У чому особливість винайдених вами препаратів?
– До майже всіх противірусних засобів в організмі виробляється резистентність. Це непроста ситуація, бо маємо розмаїття ліків, більшість з яких не активні. До речі, це не тільки біда противірусних, але й багатьох інших медичних форм, зокрема антибіотиків, протипухлинних засобів, і з цим доволі важко боротися. Перевага ж нашого препарату нуклекс в тому, що він, маючи специфічну противірусну активність, не викликає резистентності й впливає на велику кількість вірусів, тобто вирізняється широким спектром дії. Більшість противірусних препаратів небілкової природи діють переважно на один вірус, а нуклес має доволі «великий діапазон» – пригнічує вірус грипу, парагрипу, герпесну інфекцію, ріст концентрації інших вірусів, що спричиняють ГРВІ. Коли я його створював, то навіть й не сподівався, що він буде мати такі властивості, а вже в процесі багаторічної роботи, досліджуючи механізм дії нуклесу, з’ясувалося, що він активно зупиняє розмноження вірусів. В основі цієї противірусної дії лежать механізми впливу на конфірмацію поверхневих антигенів і рецепторів вірусів. У нуклеїнових кислотах є діючі речовини, які значно простіші та доступніші, але найголовніше, що вони мають вищий ефект противірусної дії. Тому ми й звернули на них особливу увагу та створили препарати нового покоління.
Відомо, що всі віруси можна розподілити на три групи. Скажімо, вірус грипу – це з точки зору патогенності вірус другої групи, до третьої належить коронавірус, більш небезпечний, можна навіть, так мовити, смертоносний, він дає тривідсоткову смертність. Наш препарат чудово зарекомендував себе за коронавірусної інфекції. Під час мого виступу в ТНМУ на з’їзді мікробіологів ми змоделювати такий «модерний» вірус з компонентами коронавірусу та продемонстрували, що наш препарат працює, вказали навіть точку відліку, на якій препарат починає діяти. Він протидіє взаємодії вірусу з клітиною.
Не хочу залякувати, але коронавірус – це був лише початок тих страшних пандемій, які ще чекають людство. В природі, особливо – на Африканському континенті, зараз чимало загрозливих інфекцій. Скажімо, лихоманка Ебола, дуже небезпечний вірус 4 групи патогенності, який дає майже 90 відсотків летальності. Є ще й чимало інших смертоносних вірусів, які, до слова, вже починають перебиратися на Європейський континент і носії цих вірусів, а це переважно комахи, комарі, вже перетинають наші кордони. Такі небезпечні захворювання, переносниками яких є комарі, вже виявили у Львові, вони є на півдні України, в Криму. І з кожним роком ситуація лише погіршуватиметься. Наше завдання зараз – знайти препарати, які б мали не тільки терапевтичний, але й профілактичний ефект, а нуклес і є таким препаратом. Лише одна капсула на день забезпечує стійкість до захворювань під час пандемій або ж у такий період, як зараз, коли люди хворіють на грип, ГРВІ. Нуклекс – це полімер кислої форми нуклеїнової кислоти, який складається з нуклеотидів, які при потраплянні в організм розкладаються на нуклеотиди. Тому ми наразі займаємося цими нуклеотидами, бо вони активніше діють, тим більше, що їх можна застосовувати у вигляді ін’єкцій.
«Музика мене заспокоює, гармонізує»
– Знаю, що у вас багато учнів, послідовників. Діти пішли вашим шляхом?
– У мене донька та син, але вони не продовжили мій шлях. Я з того приводу не переймаюся й ставлюся до цього по-філософськи. Кожна людина має якийсь талант чи схильність до чогось, тому завжди давав їм повну свободу дій, зокрема й у виборі фаху. Донька Богдана – математик, виграла ґрант і навчалася в США, зараз в Україні займаєтеся банківською справою, а син – фінансист.
– Як відпочиваєте у вільну хвилину?
– Маєте на увазі у вільний від роботи час? Але в науковців його немає, бо все якась думка постійно витає в голові. А от музику люблю. Колись в Чернівецькому університеті був навіть симфонічний оркестр і Софія Ротару, Володимир Івасюк там теж в ті часи співали, ми навіть дружили, я добре знав чоловіка Софії Ротару – Анатолія Євдокименка, він у нашому університетському оркестрі грав.
– Що може вас налаштувати на «позитивний» регістр в нинішні нелегкі часи?
– Класичні твори зарубіжних та українських композиторів. Навіть коли їду в авто дорогою звучить лише класика, яка мене заспокоює, гармонізує. Серед улюблених жанрів – опери, оперети, особливо люблю твори австрійських композиторів – Штрауса, Кальмана, Оффенбаха, але до цієї музики треба бути підготовленим.
– Чого очікуєте від завтра?
– У мене є лише одне бажання – щоб ця жахлива війна нарешті завершилася й цей страшний монстр залишив Україну. Де б не був, повсякчас про це думаю, це мене дуже пригнічує, але я вірю в нашу Перемогу. Інакше й бути не може.
Лариса ЛУКАЩУК
Світлина Яніни ЧАЙКІВСЬКОЇ